Робота з батьками


 

 


https://zatyshok.net.ua/17493/

 

 

 

 

 

 

 

Обережно: третя стадія переживання війни

https://www.nove.in.ua/2022/05/16/oberezhno-tretia-stadiia-perezhyvannia-viyny/


Дієві вправи на розслаблення допоможуть дитині справлятися зі стресом у будь-яких ситуаціях

Як навчити дитину технік розслаблення

https://childdevelop.com.ua/articles/develop/8788/


Як знайти мотивацію у важкі моменти в житті: проста і дієва техніка

Під час війни дуже складно постійно залишатись продуктивним та активним, адже кожного дня наша країна переживає нові втрати. Тому пропонуємо навчитись повертати собі мотивацію завдяки цій легкій вправі.

Неможливо завжди бути у формі, але потрібно знаходити у собі сили для роботи, волонтерства, навчання чи просто рутини. Через вторгнення російських окупантів речі, які раніше давались просто, зараз вимагають титанічних зусиль. Тому фахівці з Психологічної підтримки поділились корисною технікою для відновлення мотивації.

Існує проста вправа на кожен день, яку радить професор Кріс Сіврайт з Оксфордського університету. У своєму курсі про горе та втрату він розповідає про техніку, що допомагає знайти мотивацію у дуже складні життєві моменти.

Проста вправа, як повернути мотивацію:

1. Подумайте про справу, для якої потрібна зараз мотивація.

2. Закрийте очі. Згадайте період, коли у минулому ви відчували справжню мотивацію, і як ті дії змінили ваше життя. Спробуйте заново відчути ті емоції, пригадати думки.

«Якщо ви не можете згадати такий час в минулому, подумайте про справу, яку потрібно робити зараз. Як ця справа змінить ваше життя, чи можливо навіть життя інших, що вас спонукає діяти зараз? Уявіть, як би ви себе почували, якби мали всю впевненість, силу, завзятість і рішучість, якої вам зараз не вистачає», — радять експерти.

3. Продовжуйте відтворювати у голові спогад, роблячи його яскравішим, і скажіть собі найбільш впевненим внутрішнім голосом: «Вперед!»

4. Поки ці приємні відчуття досі з вами, то стисніть разом великий та середній пальці на лівій руці. Щоразу, коли ви будете робити цей рух, то переживатимете хороші емоції.

5. Повторюйте перші чотири кроки декілька разів, додаючи нові мотиваційні спогади чи думки про майбутнє. Робіть доти, доки не відчуєте, що готові рухатись вперед.

6. Тримайте великий та середній пальці разом і згадайте про теперішню ситуацію, для якої вам потрібна мотивація. А тепер уявіть, що все йде так, як потрібно.

«Виконавши цю вправу, ви привели в дію силу імпульсу у своє життя. Все, що ви задумали зробити зараз, буде легше досягти, ніж будь-коли раніше. Щойно ви поклали на себе відповідальність за власну мотивацію… тож почніть це робити. Важливо зробити перший маленький крок прямо зараз», — діляться фахівці.

Щоразу, коли втрачаєте мотивацію, стискайте великий та середній пальці. Це дозволить повернутись в стан імпульсу та допоможе зробити перший крок у справах.



Синдром емоційного вигорання у батьків 
- це стан, коли людина відчуває себе емоційно і фізично виснаженою.

Про батьківське вигоранні як і раніше говорять рідше, ніж про професійне, але воно, безумовно, існує. Найчастіше батьки самі не розуміють, чому дитина раптом починає їх дратувати і злити. Вони зриваються і кричать на неї, а потім намагаються знайти відповіді, як цього уникнути. І, незважаючи на те, що більшість дорослих усвідомлюють, що подібні дії помилкові, ситуація може повторюватися знову і знову. І чим менша дитина, тим серйознішими можуть бути наслідки для її емоційного здоров'я.
Багато хто вважає, що до емоційного вигорання схильні тільки жінки, проте це не так. Ця недуга проявляється також у татусів, бабусь, дідусів, однак у матерів вона дійсно зустрічається частіше.

Асоціативний тест “Подорож”

https://stpp.sumy.ua/asotsiatyvnyj-test-podorozh.html

Емоції, пов'язані з війною, та емоції під час війни як допомогти дітям

ukrajinstina-emoce_ve_valce_a_jak_pomoci_detem

 

 

Релаксація – це зняття психологічної напруги, яке долає стрес шляхом разслаблення. Техніки релаксації застосовують з метою внутрішньої стабілізації, адаптації, сприяння саморегуляції організму – це методи для осіб, які перенесли психологічну травму.Крім того, у гіперактивних дітей відзначається підвищений рівень м’язової напруги, – особливо в області рук, шиї, обличчя, плечей, грудної клітини і живота. Регулярне виконання малюком релаксаційних вправ допоможе стати йому більш спокійним і врівноваженими, виробить саморегуляцію. Після цього варто підключати вправи на розвиток уваги.Для чого слід розвивати точність рухів пальців рук (дрібну моторику) ? Вченими доведено, що розвиток рук знаходиться в тіс...

Познайомьтесь з іграми та вправами, котрі сприяють развитку тонких рухів пальців рук 1. Різноманітні пальчикові ігри. Напр...
3 Можна пограти з різнокольоровими прищіпками. Для цього виріжте з картону найпростіші форми (коло для сонечка і квітки, н...

Правила поведінки цивільного населення під час війни, військового стану.

 

Розвиваємо дрібну моторику у дітей

7 порад,

щоб виховати чемного малюка

  

 

                 

ЯК СКАЗАТИ “НЕ МОЖНА”,ЩОБ ДИТИНА ВАС ПОЧУЛА.

  1. Пам’ятайте, забороняти можна тільки дії дитини, а не почуття, не емоції.

    Не можна злитися, не можна плакати або боятися – все це нездійсненні заборони. Дитина, як і будь-який дорослий, має право на почуття. Інша справа як ці почуття проявляти. Краще покажіть, яким прийнятним способом можна висловити свій гнів, роздратування, що зробити зі страхом і т.п.

  2. Уникайте заборон. Величезна кількість «не можна» є шкідливою для повноцінного розвитку дитини. Якщо дуже часто вживати слово «не можна» або «ні», вони швидко втрачають своє значення, як і іграшка, що вже набридла. Якщо дитина маленька, – просто відволікайте її від забороненої діяльності. Поки це зробити дуже легко. Покажіть щось цікаве, запропонуйте щось улюблене і т.д. Намагайтеся запобігти ситуацій, в яких вам доведеться говорити дитині «ні». Для цього приберіть всі колючі, ріжучі предмети, закрийте на ключ сейф з документами, поставте вище скляну вазу, поставте заглушки на розетки … Щоб навіть спокуси не виникало все це чіпати. Навпаки, створюйте умови, щоб дитина могла задовольняти свій пізнавальний інтерес. Для цього залиште прочиненими дверцята тієї тумбочки, в яку можна залізти, заховайте, але так, щоб дитя могло легко знайти, непрацюючий пульт від телевізора, або телефон. Залиште в полі зору дитини тільки те, що МОЖНА.
    Якщо уникнути заборони не вдалося:

  3. Замініть слова «ні» і «не можна» іншими фразами. Широко відомий той факт, що частка «не» в мові не сприймається. Тобто «не малюй на шпалерах» чується дитиною, як «малюй на шпалерах». Крім того, як згадувалось вище, це загрожує знеціненням цих слів. Якщо ви хочете, щоб чудо-чадо чуло ваше «ні», вживайте його якомога рідше. Скажіть: «стоп», «зупинися», «краще зроби так», «добре було б зробити …», «будь обережний – це небезпечно», «виховані люди роблять …», «по калюжах ходимо тільки в гумових чоботях» …

  4. Пояснюйте причину. Якби вам сказали «не можна їсти цей торт», яка була б ваша перша реакція? Ви запитали б «А чому?». Сказавши дитині «Не лізь», ми просто обмежуємо її свободу, не залишаючи їй вибору. Але якщо пояснити: «Це занадто висока гірка, краще підемо на іншу – вона безпечніша», дитина має вибір, і повірте, після ваших пояснень вона прийме правильне рішення. Але стежте за тим, щоб ваше пояснення було зрозумілим дитині. Говоріть просто, на його мові. Якщо дитя ще не може зрозуміти, просто відволічіть або віднесіть його.

  5. Слідкуйте за тим, щоб інтонація була нейтральною. Якщо ви проявите емоції, дитина сприйме їх в свою сторону. Мама злиться або дратується – значить я поганий, вона мене більше не любить; веселиться – значить це просто гра. Чим спокійніше і впевненіше ви скажете слова заборони, тим спокійніше сприйме їх ваша дитина.

  6. Пропонуйте альтернативу. На кожне не можна, після пояснення причин, має бути своє можна. Обов’язково заборонивши щось дитині, запропонуйте їй іншу, альтернативну дію. Не можна малювати по шпалерах, але якщо заклеїти стіну папером – то можна, або на мольберті можна, не можна штовхати кішку, а ось м’ячик можна і т.п. Заборона обмежує свободу, і природно, почувши таке обмеження, хочеться зробити навпаки. Заборонений плід солодкий … Але якщо відразу після заборони піде альтернатива – дитина сприймає це як можливість вибору.

  7. Будьте послідовні. Якщо вже сказали «ні», значить НІ. І інші члени родини теж повинні знати про це “ні”. Якщо мама заборонила, а тато дозволяє – це провокує дитину на маніпуляції, крім того породжує тривогу і дискомфорт, для дитини світ стає неструктурованим, а значить – небезпечним. АЛЕ! Якщо ваша дитина вступила з вами в діалог і, якщо їй вдалося переконати вас, не бійтеся дозволити, адже таким чином ви показуєте, що ви їй довіряєте, а також, що будь-які перешкоди можна подолати, вирішити спокійно. Надалі дитина буде більш впевнена в собі, у своїх силах, буде сміливо вступати в дискусії. Будьте уважні: тільки якщо дитина самостійно змогла з вами саме домовитися, а не продавила вас хниканням або ще чимось.

  8. Дуже важливою є система батьківських ТАБУ. Табу – це і є заборона, але його ніколи і ні за яких обставин, навіть при спробі домовитися, не можна порушувати. Наприклад «Не можна бити маму» або «Не можна відкривати вікно» і т.п. У кожної родини своя система табу, адже те, що нормально сприймається в одній, може бути зовсім неприйнятно в іншій. Пам’ятайте, таких табу повинно бути 2-3, не більше. Якщо буде більше трьох, їх значущість зійде нанівець.

І на останок нагадаємо: ЗАБОРОНЯТИ МОЖНА ТІЛЬКИ ДІЇ ДИТИНИ,

А НЕ ПОЧУТТЯ, НЕ ЕМОЦІЇ.

Як зробити період адаптації дитини до ДНЗ сприятливим

1. Готуйте дитину до цього нового періоду заздалегідь, розповідайте що таке дитячий садок, чому туди ходять діти…
2.Починайте практикувати короткі розлуки з дитиною за кілька місяців до початку відвідування садочку (в магазин, на роботу).
3. Віддаючи дитину в садок, ви повинні знати індивідуальні особливості вашої дитини: її психотип, стан здоров’я, певні особливості нервової системи. Ці знання допоможуть налагодити взаємний контакт з вихователями та педагогами освітнього закладу, попередити небажану поведінку.
4. Підтримуйте спокійний безконфліктний клімат у родині.
5. Читайте дитині казки. Доречними будуть казки чи історії про дітлахів, які почали ходити до садочку, які труднощі вони долають, які переживання їх спіткають. Такі казки та історії мають для дошкільників терапевтичний ефект.
6. Відмічайте успіхи вашого малюка. Створіть альбом і збирайте там фотосвідчення його успіхів, навіть найменших. Переглядайте альбом разом, це надасть дитині впевненості в собі.
7. Діліться досягненнями малечі з родичами та близькими: це додаватиме дитині розуміння свого дорослішання, зміни соціального статусу.
8. Не карайте дитину за капризи. Капризи – це єдиний можливий спосіб прояву адаптивних процесів, яких зазнає іще слабка нервова система дитини.
9. Початок відвідин садочку не повинен збігатися з іншими суттєвими змінами в житті родини: переїзд, розлучення, народження брата/сестри тощо. Це створює додаткове навантаження на нервову систему малюка і може значно подовжити або ускладнити процес адаптації.
10. Дати дитині час. Адаптація це тривалий процес звикання, який потребує часу. Тож, просто дайте цьому процесу «бути», підтримуючи дитину поруч.
11. Про те чи успішно проходить адаптація дитини чи ні, слід розуміти з настрою та поведінки малюка, але не ДО садочку, а саме ПІСЛЯ. Зважайте на те які емоції у дитини ввечері, чи з’явився інтерес до подій у садочку і т.д.

Важливо пам’ятати, що мати повинна бути психологічно готова розлучитися з дитиною, коли настав час для дитячого садочка. Дитина чує не наші слова, а зчитує психоемоційний фон дорослого, тому тривога або почуття провини матері значно ускладнять адаптацію малечі.

Тривожними сигналами, що говорять про емоційне неблагополуччя дитини, про те, що він сильно страждає в умовах дитячого садка, важко переносить розставання з матір’ю, служать стійке небажання відвідувати дитячий садок, плач, капризи вранці, часті хвороби, поганий апетит, неспокійний сон.

 

 

Запобігання та протидія домашньому насильству

Жорстоке поводження може мати вигляд насильства - „будь-яких умисних дій фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю ”( ст. 1 Закону України „Про попередження насильства в сім’ї”).

За свідченням дітей, із жорстокістю вони вперше стикаються у власній родині.

Жорстоке ставлення до дітей посилюється у ситуаціях алкоголізму або наркотизації батьків, у неповних і кризових сім’ях.

Важливою ланкою у формуванні особистості має бути сім’я та родина, де, крім свідомого, цілеспрямованого виховання, на дитину впливають: внутрішньо сімейна атмосфера, статево-рольова поведінка батьків, яку несвідомо чи усвідомлено копіює дитина. Правильне виховання в сім’ї є одним зі шляхів протидії проявам насильства і жорстокості. Тож сім’я має бути притулком для душі, місцем переходу до стану розкутості, зняття психологічного напруження.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Домашнє насильство - це система поведінки, а не окремий випадок!

Отже, перш ніж карати дитину „за щось”, „для чогось”, варто розуміти:

· не можна примусити щось зрозуміти - треба підвести до розуміння того, як слід робити;

· правильно виховати можна лише підвищенням рівня конкретної особистості, розвитком почуття її гідності, поваги до себе як до людини;

· сім’я має бути простором без насильства, насильство породжує насильство, покарання призводить до покарання.

Тому:

· якщо є сумнів, карати чи не карати, - карати не слід;

· неприпустимо карати і навіть погрожувати знаряддям покарання, завдавати болю та страху будь-якими іншими насильницькими діями ( крутити вуха, скубти) - це прояви садизму;

· неприпустимо систематично погрожувати покаранням у будь-якій формі, навіть натяком, рухом або поглядом;

· неприпустиме приниження гідності - дитина втрачає віру в себе, у власне«Я»;

· неприпустимо дорікати дітям лише за те, що ви не в гуморі, засмучені, роздратовані з якихось своїх причин, хворі, і ваша власна врівноваженість поза контролем.

Вади треба не викорінювати, а коригувати, перетворювати їх на чесноти! Дитина має право на особисті почуття, друзів, думки, секрети. Забезпечити їжею, одягом, навчити доглядати за собою, піклуватися про неї у разі хвороби обов’язок дорослих. Які люди, громадяни виростуть завтра з тих, кого б’ють сьогодні рідні батьки?

Необхідно розірвати коло жорстокості й насильства, припинити ображати дітей. Щоб діти не тікали з дому, не шукали способу помститися, вкоротити собі віку - любіть їх.

ЛЮБОВ - НАЙКРАЩИЙ ЗАСІБ ВИХОВАННЯ!

ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА НАД ДІТЬМИ

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає шкоди їх фізичному здоров'ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей-жертв насильства з'являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері...

У правовій базі України визначення насильства, яке є складовою жорстокого поводження з дітьми, представлене Законом України №2789-ІІІ "Про попередження насильства в родині" від 15.11.2001 р. У статті 1 "Визначення термінів" визначено види насильств:

  • сексуальне насильство– протиправне зазіхання одного члена родини на статеву недоторканність іншого члена родини, а також дії сексуального характеру стосовно неповнолітнього члена родини. Поняття "сексуальне насильство" містить в собі не лише зґвалтування, а й сексуальні домагання, непристойні пропозиції, а також будь-які образливі дії, що мають сексуальний характер;
  • психологічне насильство– насильство, пов’язане з дією одного члена родини на психіку іншого шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими спеціально створюється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе й може заподіюватися або заподіюється шкода психічному здоров’ю;
  • економічне насильство– навмисне позбавлення одним членом родини іншого житла, їжі, одягу й іншого майна або засобу, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.

Особливим видом насильства є насильство в сім’ї, яке може поєднувати ознаки всіх вищевказаних видів насильства. Разом із тим, воно є чи не найбільш небезпечним, тим, що має пролонгований характер і тим, що людина переживає насильство з боку того, хто за родинним чи сімейним станом мав би захищати, підтримувати жертву, а не кривдити її. Особливо небезпечний такий вид насильства по відношенню до дітей, оскільки значно деформує особистість дитини та формує озлоблення до оточуючих, стає причиною самогубств.

На основі досвіду роботи з сім’ями та безпосередньо з дітьми можна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми:

- жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття:

- побиття;

- штовхання;

- спроби задушити;

- викручування рук та ін.;

- дитина є свідком знущань над іншими членами сім’ї:

- батько б’є чи ґвалтує матір у присутності дітей;

- "погану" дитину фізично карають у присутності "хорошої" дитини;

- дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її родини та ін.;

- сексуальне насильство, інцест:

- гвалтування;

- нав’язування сексуальних стосунків;

- сексуальні дотики/поцілунки;

- інцест (кровозмішення);

- показ порнографії;

- залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.;

- використання привілеїв дорослих:

- поводження з дітьми як з рабами чи слугами;

- покарання, поводження, як з підлеглими;

- поводження як зі своєю власністю;

- відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

- залякування:

- використовування свого росту, розмірів та сили;

- навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;

- крики, стресогенна поведінка;

- жорстокість щодо інших істот;

- погрози:

- кинути дитину;

- самогубства;

- заподіяти фізичної шкоди;

- заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам тощо;

- розлюбити дитину;

- силами зла, що покарають дитину та ін.;

- використання громадських установ:

- загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;

- ізоляція:

- контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей;

- контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому;

- контролювання спілкування дитини з друзями;

- закривання дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі тощо;

- обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні;

- емоційне насильство:

- приниження;

- використання скарг;

- використання дітей в якості довірених осіб;

- підвищення голосу без вартої на те причини;

- непослідовність;

- присоромлення дитини;

- використання дітей у конфліктах між батьками;

- "торгівельна" поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;

- економічне насильство:

- незадоволення основних потреб дитини;

- відмова чи зволікання у виплаті аліментів;

- повна відмова дитині в грошах;

- контролювання дитини за допомогою грошей;

- відмова дитині у підтримці;

- використовування дитини як засобу торгу при розлученні;

- нав’язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності;

- примушування дитини важко працювати.